Типи прив'язаності: надійний, тривожний, уникаючий, дезорганізований

Типи прив'язаності (у науковій літературі частіше «стилі прив'язаності», attachment styles) — це звичні способи поводитися й почуватися в близьких стосунках: наскільки легко людина довіряє, чи боїться, що її покинуть, чи зручно їй покладатися на іншого. Зазвичай називають чотири типи: надійний, тривожний, уникаючий і четвертий, який у дітей має назву дезорганізованого, а в дорослих — тривожно-уникаючого. Поняття виникло в дослідженнях немовлят, а 1987 року його перенесли на кохання дорослих.

Уявімо трьох людей, яким партнер цілий вечір не відповідає на повідомлення. Перша думає, що він зайнятий, і лягає спати. Друга перечитує листування, шукає, чим могла образити, і пише ще тричі. Третя навіть рада тиші, а коли партнер наступного дня хоче «поговорити про нас», відчуває роздратування й бажання відсунутися. У популярних текстах першу назвали б надійною, другу — тривожною, третю — уникаючою.

У соцмережах типами прив'язаності пояснюють будь-які стосунки, а тест «який у тебе тип» можна пройти за кілька хвилин. Дослідники за сорок років дійшли стриманіших висновків. Типи виявилися умовними назвами для ділянок на двох шкалах, а не окремими сортами людей. Та сама людина буває різною з матір'ю, другом і партнером. Тип змінюється разом із життям. А про те, чи складуться стосунки, він каже небагато.

Звідки взялися типи: немовлята в «Незнайомій ситуації»

Теорію прив'язаності створив британський психіатр Джон Боулбі (John Bowlby): маленькій дитині потрібна близька доросла людина, до якої можна повернутися в тривозі. Його колега Мері Ейнсворт (Mary Ainsworth) у 1960-х роках придумала, як побачити відмінності між дітьми. У лабораторній процедурі «Незнайома ситуація» однорічну дитину двічі ненадовго розлучають із матір'ю і дивляться, як вона зустріне матір після повернення.

Ейнсворт описала три типи. Дитина надійного типу йде до матері, заспокоюється й вертається до гри. Дитина уникаючого типу (його називають також уникливим) ніби не помічає ні відходу матері, ні повернення. Дитина тривожно-амбівалентного типу і тягнеться до матері, і сердиться на неї та довго не може заспокоїтися. Четвертий тип, дезорганізований, пізніше додали Мері Мейн (Mary Main) і Джудіт Соломон (Judith Solomon): так позначають дітей, які поводяться суперечливо й розгублено.

Тип немовляти визначають спостерігачі за поведінкою, і описує він не дитину загалом, а її стосунки з конкретним дорослим у віці близько року.

Як типи перенесли на дорослих: «тест на кохання» 1987 року

Думку, що закоханість дорослих — теж прив'язаність, першими перевірили психологи Сінді Гейзан (Cindy Hazan) і Філіп Шейвер (Phillip Shaver) з Денверського університету. Вони переписали три дитячі типи мовою дорослих стосунків і 26 липня 1985 року надрукували в місцевій газеті Rocky Mountain News «тест на кохання». Серед запитань було три короткі описи, з яких читач мав вибрати найближчий до себе:

• надійний: мені досить легко зближуватися з людьми, зручно покладатися на них і коли вони покладаються на мене; я нечасто хвилююся, що мене покинуть або що хтось стане занадто близьким;
• уникаючий: мені дещо незатишно бути близьким з іншими, важко повністю довіряти й дозволяти собі від них залежати; я нервую, коли хтось підходить занадто близько, і партнери часто хочуть від мене більшої близькості, ніж мені зручно;
• тривожно-амбівалентний: інші не хочуть зближуватися так, як хотілося б мені; я часто хвилююся, що партнер насправді мене не любить або не захоче зі мною залишитися; я хочу цілковито злитися з іншою людиною, і це бажання іноді відлякує людей.

За тиждень надійшло понад 1200 листів; у статті 1987 року автори проаналізували перші 620 — від людей віком від 14 до 82 років. Надійний опис обрали 56%, уникаючий — 25%, тривожно-амбівалентний — 19%. У другому дослідженні, зі 108 студентами, вийшло майже те саме: 56, 23 і 20%. Це було схоже на частки в американських немовлят, які автори взяли з тодішнього зведення: 62, 23 і 15%.

Люди, які обрали різні описи, по-різному розповідали про своє найважливіше кохання. «Надійні» частіше згадували довіру й дружбу, «тривожні» — ревнощі й одержимість, «уникаючі» — страх близькості. Стосунки «надійних» тривали в середньому десять років, «уникаючих» — шість, «тривожних» — неповних п'ять.

Застереження Гейзан і Шейвер написали самі. Малоймовірно, що один абзац на вибір вимірює те саме, що спостерігачі бачать у немовлят. Наївно думати, що тип, набутий у дитинстві, лишається незмінним: зв'язок зі спогадами про батьків був несильним. І, за їхніми словами, вони, мабуть, перебільшили, наскільки тип є рисою людини, а не наслідком конкретних стосунків: надійна людина поруч із тривожним партнером може почати поводитися як уникаюча.

Чотири типи замість трьох: модель Бартолом'ю

1991 року Кім Бартолом'ю (Kim Bartholomew) і Леонард Горовіц (Leonard Horowitz) запропонували іншу схему. Вони взяли дві речі, про які писав ще Боулбі: уявлення людини про себе (чи варта я любові) і про інших (чи можна на них покластися). Кожне може бути радше позитивним або радше негативним, тож поєднань чотири:

• надійний (secure): добре думаю і про себе, і про інших; близькість і самостійність однаково зручні;
• тривожний (preoccupied, буквально «поглинутий стосунками»): про інших думаю добре, про себе гірше; власна цінність залежить від того, чи мене приймають;
• уникаючий, точніше відсторонений (dismissing-avoidant): про себе думаю добре, на інших не розраховую; близькі стосунки здаються не дуже потрібними, головне — незалежність;
• тривожно-уникаючий (fearful-avoidant, буквально «боязко-уникаючий»): погано думаю і про себе, і про інших; хочу близькості, але уникаю її, бо чекаю, що мене відштовхнуть.

Отже, уникати близькості можна з двох різних причин, і «уникаючий» тип Гейзан і Шейвера розпався надвоє. Типи Бартолом'ю визначала за інтерв'ю. У першому досліді з 77 студентів надійними виявилися 47%, відстороненими — 18%, тривожними — 14%, тривожно-уникаючими — 21%. Важлива подробиця з кінця статті: жоден учасник не відповідав одному типові повністю. У більшості були риси двох, трьох, а часом і всіх чотирьох.

Не типи, а дві шкали: тривога й уникання

На кінець 1990-х опитувальників про прив'язаність дорослих було вже більше десятка. Келлі Бреннан (Kelly Brennan), Кетрін Кларк (Catherine Clark) і Філіп Шейвер зібрали з них 482 твердження, прибрали повтори й дали 323, що залишилися, понад тисячі студентів Техаського університету. Статистичний аналіз показав, що за всією цією різноманітністю стоять два майже не пов'язані між собою виміри:

• тривога — страх, що тебе покинуть або люблять недостатньо («Я хвилююся, що мене покинуть»);
• уникання — незручність від близькості й залежності («Я волію не показувати партнерові, що відчуваю в глибині душі»).

Так з'явився опитувальник «Досвід близьких стосунків» (Experiences in Close Relationships, ECR, 1998) із 36 тверджень, а 2000 року — його оновлена версія ECR-R. Результат такого опитувальника — не назва типу, а два числа. Чотири типи Бартолом'ю тут стають чотирма кутами однієї площини: надійний — там, де і тривоги, і уникання мало; тривожно-уникаючий — де багато обох.

Чи є в цій площині справжні межі? Кріс Фрейлі (R. Chris Fraley) і Нільс Воллер (Niels Waller) 1998 року перевірили це на даних 639 молодих дорослих методами, які відрізняють окремі групи від суцільного розподілу. Груп не знайшлося: люди різняться ступенем, як за зростом, а не належать до різних сортів, як за групою крові. 2015 року Фрейлі з колегами повторив перевірку на двох нових вибірках і дістав той самий результат. У поясненнях до опитувальника він пише прямо: «правильного» способу розподілити людей за типами немає, бо справжніх типів не існує. Від того, де провести межу, залежить і частка кожного типу.

Три різні вимірювання, які часто плутають

Словом «прив'язаність» називають результати трьох дуже різних методів.

• «Незнайома ситуація». Спостереження за дитиною віком близько року поруч із конкретним дорослим.
• Інтерв'ю про прив'язаність дорослих (Adult Attachment Interview, AAI). Його в середині 1980-х розробила група Мері Мейн. Людину докладно розпитують про дитинство й стосунки з батьками, а оцінюють не те, добрими чи поганими вона їх називає, а те, наскільки зв'язно й послідовно про них розповідає.
• Опитувальники на зразок ECR. Людина сама оцінює, як почувається в близьких, здебільшого романтичних, стосунках.

Назви категорій у них подібні, і спершу психологи вважали, що інтерв'ю й опитувальники вимірюють те саме. Ґленн Ройсман (Glenn Roisman) з колегами 2007 року звів докупи десять досліджень, де ті самі дорослі (разом 961 людина) пройшли і інтерв'ю, і опитувальник. Середня кореляція між ними була 0,09. Кореляція показує силу зв'язку від 0 (зв'язку немає) до 1 (повний збіг); 0,09 за прийнятими мірками — зв'язок від мізерного до слабкого.

Тому тест із інтернету нічого не каже про те, якою була ваша прив'язаність у рік. Він показує, як ви сьогодні описуєте себе у стосунках.

Наскільки тип сталий

Від дня до дня й від року до року. Коли Марк Болдвін (Baldwin) і Беверлі Фер (Fehr) 1995 року зібрали дослідження, у яких люди двічі обирали один із трьох описів Гейзан і Шейвера, виявилося: за час від тижня до кількох місяців свій вибір змінювали близько 30% учасників, а серед «тривожних» — більшість. У дослідженні Фрейлі з колегами майже чотириста дорослих щотижня впродовж 45 тижнів заповнювали короткий опитувальник. Відповіді коливалися, але за коливаннями стояло стале ядро. Прив'язаність до батьків була сталішою, ніж до партнера.

Після життєвих подій. У ще більшому дослідженні 2021 року понад 4000 людей стежили від пів року до трьох з гаком років. Приблизно половина подій, як-от початок стосунків чи зміна роботи, одразу зсувала показники прив'язаності, проте здебільшого люди поверталися до свого звичного рівня. Тривалі зміни в середньому лишала приблизно чверть подій, і в різних людей вони йшли в різні боки.

З віком. За даними трьох тривалих досліджень (628 людей віком від 13 до 72 років), тривога й уникання в середньому з роками знижуються.

Від дитинства. Тут зв'язок найслабший. За оглядом Кріса Фрейлі, відоме лише одне дослідження, де однорічних дітей через двадцять років розпитали про романтичні стосунки; кореляція була 0,17. У тривалих дослідженнях якість батьківського догляду пов'язана з дорослим типом прив'язаності на рівні близько 0,10.

У різних стосунках. Понад 21 тисяча людей в онлайн-дослідженні оцінили окремо свої стосунки з матір'ю, батьком, партнером і найкращим другом. Уникання щодо матері й щодо партнера корелювали на рівні 0,17, тривога — 0,24. Спільна «тема» в усіх стосунках людини є, але хто надійно почувається з батьками, той може бути тривожним із партнером.

Що тип прив'язаності передбачає — і наскільки

Зв'язок зі стосунками справжній. Метааналіз (узагальнення багатьох досліджень) 2012 року охопив 73 праці й понад 21 тисячу людей: і тривога, і уникання пов'язані з гіршою якістю стосунків. Уникання сильніше б'є по задоволеності, відчуттю близькості й підтримці, тривога частіше йде в парі з конфліктами. Новіший метааналіз 132 досліджень додав, що власна ненадійність важить для задоволеності стосунками більше, ніж ненадійність партнера.

Але наскільки сильний цей зв'язок? Найкращу відповідь дає проєкт Саманти Джоел (Samantha Joel) і Пола Іствіка (Paul Eastwick) 2020 року: 43 тривалі дослідження, 11 196 пар, алгоритми машинного навчання, яким дали всі анкети учасників. Тривога й уникання потрапили до п'ятірки найнадійніших особистих ознак — разом із задоволеністю життям, схильністю до негативних емоцій і депресією. Проте всі особисті риси людини разом пояснювали близько 19% відмінностей у задоволеності стосунками. Риси партнера — близько 5%. Оцінка самих стосунків (чи відчуваю я, що партнер мені відданий, чи цінує мене, чи багато в нас сварок) — 45%. А як задоволеність зміниться за наступні місяці й роки, не вдалося передбачити з жодних анкет.

Автори підсумували: ненадійна прив'язаність — чинник ризику, але якщо людям вдається збудувати стосунки, де є вдячність і мало конфліктів, особисті ризики можуть важити мало. До того ж показники прив'язаності частково збігаються із загальнішими рисами вдачі: тривога щодо стосунків корелює зі схильністю до негативних емоцій (нейротизмом) на рівні близько 0,40.

Як зазвичай розуміють типи прив'язаності — і що тут не так

До широкого читача типи прив'язаності дійшли 2010 року з книжкою психіатра Аміра Левіна (Amir Levine) і психологині Рейчел Геллер (Rachel Heller) «Attached». Українською вона вийшла 2023 року під назвою «Теорія прихильності. Як знайти і зберегти своє кохання» (у перекладі attachment названо «прихильністю»). У надрукованому уривку автори пишуть, що кожна людина належить до однієї з трьох категорій — надійної, тривожної чи уникаючої — або, рідше, до їх поєднання, і що знати ці типи — «простий і надійний спосіб зрозуміти й передбачити поведінку людей у будь-якій романтичній ситуації». Звідси ідея пішла в соцмережі: за даними австралійської телерадіокомпанії ABC, 2023 року записи з міткою #attachmentstyle у TikTok зібрали майже мільярд переглядів. Ось що в цих переказах розходиться з даними.

«Кожна людина належить до одного з типів»

Дослідження показують суцільний розподіл за двома шкалами, без меж між групами. «Тип» — це скорочення на зразок слова «високий»: зручне в розмові, але де закінчуються середні на зріст і починаються високі, вирішує той, хто міряє. Психолог Ґері Каранцас (Gery Karantzas) з австралійського Університету Дікіна каже про це так: людина може бути високо, низько чи будь-де посередині за кожною зі шкал, і саме це губиться, коли говорять про типи.

«Тип закладається в дитинстві й лишається назавжди»

Зв'язок дорослого типу з раннім дитинством слабкий, а сам тип змінюється після важливих подій і з віком. Це визнає й Амір Левін: в інтерв'ю CNN 2026 року з нагоди нової книжки він сказав, що розвиток не завжди такий лінійний і визначений наперед і що батьки не завжди мають найбільший вплив.

«Тест покаже мій тип»

Тест показує, як людина описала себе сьогодні. Відповіді залежать від того, які стосунки спадають їй на думку: з колишнім партнером, теперішнім чи з матір'ю. Навіть дослідницький опитувальник дає два числа, а не тип: Фрейлі радить не ділити людей на групи за балами, а онлайн-версію свого опитувальника називає навчальним інструментом.

«Тривожний з уникаючим — приречена пара»

Думка, що тип партнера вирішує долю стосунків, спирається на справжнє спостереження: людина, яка шукає більшої близькості, і людина, яка від неї відступає, можуть підсилювати звички одне одного. Проте в даних 11 196 пар риси партнера пояснювали близько 5% задоволеності, а її зміни не передбачав жоден набір анкет. Каранцас називає ідею, що стосунки з «ненадійною» людиною приречені, нісенітницею: двох «надійних» людей може розвести випадкова життєва подія, яка не має стосунку до їхніх типів. Коли ярлик уже є, спрацьовує ще й підтверджувальне упередження: у поведінці «уникаючого» партнера помічаєш насамперед те, що ярликові відповідає.

«Тривожно-уникаючий тип — це і є дезорганізована прив'язаність»

У популярних текстах ці назви вживають як синоніми. Походження в них різне. Дезорганізований тип описали в немовлят за поведінкою в лабораторії. Тривожно-уникаючий Бартолом'ю вивела логічно, як поєднання поганої думки про себе й про інших. Вона сама 1991 року лише припускала, що між ними може бути зв'язок, і писала, що це треба перевіряти. Окрему шкалу дезорганізації для дорослих запропонували аж 2015 року, і досліджень із нею поки мало.

«Ненадійний тип — це діагноз»

У згаданих дослідженнях ненадійний тип мали від 44 до 53% опитаних, тож це варіант норми, а не розлад. У діагностичних класифікаціях «тривожного» чи «уникаючого типу прив'язаності» немає. Високі тривога чи уникання означають, що в близьких стосунках людині в середньому важче, але не пояснюють чому і не кажуть, що з цим робити.

Що з цього випливає на практиці

• Результат тесту — опис, а не пояснення. «Я тривожний тип» означає лише «я часто боюся, що мене покинуть». Звідки цей страх і чи має він підстави саме в цих стосунках, тест не знає.
• Корисніше думати шкалами. Не «хто я з чотирьох», а «наскільки мені тривожно» і «наскільки мені незручна близькість» — і з ким саме. Відповіді щодо різних людей можуть бути різними.
• Чужого типу з поведінки не визначити. Людина, яка рідко пише, може уникати близькості, а може втомлюватися на роботі чи не любити листування.
• Тип — не вирок стосункам. Те, як двоє людей поводяться одне з одним, каже про їхнє майбутнє більше, ніж риси кожного окремо.
• Назва типу не замінює розмови з фахівцем. Якщо стосунки раз у раз складаються болісно, про це варто говорити з психологом або психотерапевтом.