Емоційний інтелект: що це і чи можна його розвинути

Емоційний інтелект (emotional intelligence, скорочено EI; у популярних текстах частіше EQ) — це здатність розпізнавати емоції, свої й чужі, розуміти, звідки вони беруться й до чого ведуть, і зважати на них у думках та вчинках. У науку термін увели 1990 року американські психологи Пітер Селовей (Peter Salovey) і Джон Маєр (John D. Mayer).

Самі автори пояснюють його на такому прикладі. Юнак приходить до лікарні провідати друга, який потрапив в автомобільну аварію. Спершу він помічає тривогу на обличчях рідних і власний страх упереміш із полегшенням, що сам лишився цілим. Далі розуміє, чому родина приголомшена: усе сталося раптово. Нарешті дає раду власним почуттям і розпитує батьків друга, як вони тримаються і чим він може допомогти. Помітити, зрозуміти, впоратися: за кожним кроком стоїть окреме вміння, і в різних людей ці вміння розвинені неоднаково.

Усе було б просто, якби під однією назвою не жили дві різні речі. Для авторів терміна емоційний інтелект — це розумова здібність, яку перевіряють завданнями, як перевіряють уміння рахувати. У популярних книжках і на тренінгах так називають широкий набір приємних рис, від самоконтролю до оптимізму. Від того, про яку з двох речей ідеться, залежить відповідь майже на кожне запитання: чи можна емоційний інтелект виміряти, чи передбачає він успіх і чи можна його розвинути.

Звідки взялося поняття

Думка, що розум не вичерпується логікою і словниковим запасом, давня. Ще 1920 року психолог Едвард Торндайк (Edward Thorndike) писав про соціальний інтелект — здатність розуміти людей і мудро поводитися з ними. 1983 року Говард Ґарднер (Howard Gardner) у теорії множинних інтелектів виокремив два «особистісні» інтелекти: знання про себе і знання про інших.

Селовей працював у Єльському університеті, Маєр — в Університеті Нью-Гемпширу. Обидва вивчали, як емоції впливають на мислення. Маєр згадував, що на початку 1980-х писав про те, чому комп'ютерним експертним системам могли б придатися емоції, а за кілька років ці міркування визріли в розмовах із Селовеєм. 1990 року вони надрукували в журналі Imagination, Cognition and Personality статтю «Емоційний інтелект». Вона починається запитанням, чи не суперечить така назва сама собі: західна думка довго бачила в емоціях перешкоду для розуму. Автори стверджували інше: емоції несуть інформацію, і працювати з нею можна вміло або невміло.

Емоційний інтелект вони визначили як частину соціального інтелекту — «здатність стежити за власними й чужими почуттями та емоціями, розрізняти їх і використовувати цю інформацію, щоб спрямовувати своє мислення і дії».

Чотири гілки: модель здібностей

1997 року Маєр і Селовей уточнили теорію. Відтоді її називають моделлю здібностей (ability model) або чотиригілковою моделлю. Уміння в ній розташовано від простіших до складніших.

• Сприймати емоції. Точно розпізнавати їх у собі та в інших: з облич, голосу, постави.
• Використовувати емоції в мисленні. Спиратися на почуття, щоб звернути увагу на важливе й ухвалити рішення.
• Розуміти емоції. Знати, що означає кожна з них, із чого вона виникає і як змінюється з часом. Наприклад, що роздратування, коли воно наростає й до нього додається відчуття несправедливості, переходить у гнів.
• Керувати емоціями. Впливати на власні почуття й на почуття інших так, щоб досягти мети.

Щоб вимірювати ці вміння, автори разом із Девідом Карузо (David Caruso) створили тест MSCEIT (Mayer–Salovey–Caruso Emotional Intelligence Test). У ньому 141 завдання восьми видів, по два на кожну гілку: визначити емоцію на фотографії обличчя, вибрати, яке почуття виникне в описаній ситуації, оцінити, наскільки вдалим буде той чи той спосіб зберегти добрий настрій. Це не опитувальник про себе: відповіді тут бувають кращі й гірші. Кращими вважають ті, які обрала група з 21 дослідника емоцій або більшість людей у великій вибірці. За даними авторів тесту, його результат помірно пов'язаний зі словесним інтелектом (кореляція близько 0,35) і слабко — з рисами особистості. Саме цього й чекають від окремої розумової здібності.

Книжка Ґоулмана і популярна версія

Широка публіка дізналася про емоційний інтелект не з наукових журналів. 1995 року психолог і науковий журналіст Деніел Ґоулман (Daniel Goleman) видав книжку «Емоційний інтелект» із підзаголовком «Чому він може важити більше за IQ». Книжка стала бестселером, а журнал Time присвятив темі обкладинку.

Ґоулман узяв за основу ранню модель Селовея й Маєра, але додав до неї багато іншого: наполегливість, запал, самоконтроль, зрештою характер загалом. Серед його прикладів був і зефірний тест — дослід про те, як дошкільнята відкладають задоволення. У пізнішій книжці про роботу до «емоційних компетентностей» потрапили надійність, уміння пристосовуватися, новаторство й командна робота. Словник Американської психологічної асоціації підсумовує це так: Ґоулман популяризував ідеї Селовея й Маєра і змінив визначення, включивши до нього багато рис особистості.

Разом із поняттям розійшлися й гучні обіцянки. У книжці Ґоулман писав, що емоційний інтелект, судячи з наявних даних, може бути таким самим впливовим, як IQ, а часом і впливовішим. В інтерв'ю 1996 року він казав, що IQ визначає щонайбільше 20 відсотків життєвого успіху, тож 80 відсотків припадає на все інше. А 1998 року стверджував, що майже 90 відсотків різниці між найкращими й пересічними працівниками зумовлює емоційний інтелект.

Маєр, Селовей і Карузо від цих тверджень відмежувалися. У статті 2008 року в журналі American Psychologist вони написали, що ніколи такого не заявляли й не раз це критикували, а розрекламовані відсотки назвали оманливими й не підтвердженими дослідженнями. Сам Ґоулман у передмові до ювілейного видання 2005 року зауважив: ті, хто вичитав у його книжці, ніби емоційний інтелект визначає величезну частку успіху, зрозуміли її хибно.

Дві різні речі під однією назвою

Так у науці утворилося два табори. Перший тримається моделі здібностей. Другий працює зі «змішаними» моделями (mixed models), як їх назвали Маєр із колегами: у них до емоційних умінь домішано риси характеру, мотивацію й уявлення людини про себе. Близький до них підхід називають емоційним інтелектом як рисою (trait EI). Американські психологи Дейна Джозеф (Dana Joseph) і Деніел Ньюмен (Daniel Newman) бачать у цьому давно описану помилку однакової назви: дві речі вважають однією лише тому, що їх однаково назвали.

Відрізняється і спосіб вимірювання. Змішані моделі спираються на опитувальники, у яких людина сама оцінює, чи згодна з твердженнями на зразок «Я добре розумію свої емоції» або «Я чутливий до почуттів інших». Це зручно й дешево, але має ціну. По-перше, люди оцінюють власні вміння неточно; про це докладно йдеться у статті про ефект Даннінга — Крюґера. По-друге, в опитувальнику легко вибрати відповідь, яка краще виглядає. По-третє, чимало таких тверджень майже дослівно повторюють звичайні тести особистості.

Дослідження це підтверджують. Результати MSCEIT і опитувальників в однієї й тієї самої людини пов'язані слабко, показали 2003 року Марк Брекетт (Marc Brackett) і Маєр: тести з однаковою назвою дають різні оцінки. Натомість шкали змішаних моделей тісно пов'язані з «Великою п'ятіркою» — п'ятьма основними рисами, якими психологи описують особистість. Кореляції окремих шкал із невротизмом та екстраверсією сягають 0,5–0,7. 2015 року Джозеф, Ньюмен та їхні колеги підрахували, що результат таких опитувальників здебільшого можна відтворити з уже відомих величин: сумлінності, емоційної стійкості, екстраверсії, загального інтелекту, віри у власні сили й того, як людина сама оцінює свою роботу. Ще раніше ті самі автори назвали змішаний емоційний інтелект торбою, куди склали все, що не є розумовою здібністю.

Що емоційний інтелект справді передбачає

Найбільше досліджували роботу. Питання ставлять так: якщо вже відомі звичайний інтелект людини та риси її особистості, чи допоможе емоційний інтелект точніше передбачити, як добре вона працюватиме?

Для тесту здібності відповідь майже нульова. У метааналізі Джозеф і Ньюмена 2010 року він додавав до прогнозу 0,2 відсотка, у метааналізі Ернеста О'Бойла (Ernest O'Boyle) з колегами 2011 року — 0,4 відсотка. Трохи більше, 1,5 відсотка, виходило для професій, де доводиться постійно керувати власними емоціями на людях (це називають емоційною працею). Там, де такої потреби мало, зв'язок був навіть від'ємним.

З опитувальниками змішаних моделей спершу виходило інакше: вони додавали до прогнозу від 7 до 14 відсотків. Але 2015 року Джозеф, Ньюмен і О'Бойл із колегами перевірили, звідки береться цей зв'язок. Оновлена кореляція з оцінкою, яку працівникові дає керівник, становила 0,29, а коли дослідники врахували все, з чого такі опитувальники складаються, вона зникла. Отже, опитувальники передбачають успіх у роботі не тому, що вимірюють щось нове. Вони збирають докупи відоме: сумлінність, упевненість у собі, емоційну стійкість.

У навчанні картина схожа, хоч і трохи прихильніша. Керолін Макканн (Carolyn MacCann) із колегами 2020 року звела докупи 158 публікацій із 42 529 учасниками. Кореляція емоційного інтелекту з успішністю становила в середньому 0,20, для тестів здібності — 0,24. Понад інтелект і риси особистості тест здібності пояснював ще 1,7 відсотка відмінностей в успішності. Емоційний інтелект виявився третім за вагою після звичайного інтелекту й сумлінності. Автори застерігають, що напрям причинного зв'язку не доведено.

А як же «важить більше за IQ»? Жоден із цих результатів такого не показує. Психолог Джон Антонакіс (John Antonakis) з Лозаннського університету нагадує, що найкращим відомим провісником успіху в роботі лишається загальний інтелект, і наводить висновок метааналізу 2004 року: твердження, ніби емоційний інтелект важить більше за розумові здібності, — «радше риторика, ніж факт». Маєр каже те саме: загальний інтелект передбачає життєві результати сильніше, хоча емоційний, на його думку, теж має значення.

За що критикують саме поняття

Частина науковців сумнівається не лише в гучних обіцянках, а й у самому понятті.

• Це не інтелект, а назва надто широка. Психолог Едвін Локк (Edwin Locke) 2005 року назвав поняття недійсним: на його думку, емоційний інтелект не є різновидом інтелекту, а визначають його так широко, що воно втрачає зміст. Модель Ґоулмана він схарактеризував як «безглуздо всеохопну».
• Дані закриті. Френк Ленді (Frank Landy) того самого року зауважив, що багато даних про зв'язок емоційного інтелекту з роботою лежить у приватних базах компаній, тож незалежно перевірити їх неможливо. Через десять років Джозеф і Ньюмен скаржилися на подібне: дослідження з двомастами учасників коштує понад тисячу доларів лише за право користуватися тестом.
• До тесту здібності теж є запитання. Якщо кращою вважати відповідь більшості, тест не вирізнить тих, хто розуміє емоції краще за більшість. Оцінки експертів і звичайних людей у MSCEIT майже збігаються, а це може означати, що завдання надто легкі. Крім того, тест перевіряє знання про емоції, а не поведінку: людина може знати, що сарказм зараз недоречний, і все одно не стриматися. Маєр відповідає, що так улаштовані всі тести інтелекту: вони показують, що людина може, а не що вона зазвичай робить. Водночас він визнає, що тестові бракує складних завдань.
• Комерція випереджає науку. Антонакіс вважає неетичним продавати тести як науково доведені, поки тривають суперечки про те, що вони вимірюють. Автори MSCEIT отримують від продажу тесту авторську винагороду й зазначають це у своїх статтях.

Відкритий підручник OpenStax теж згадує емоційний інтелект із застереженням: дослідники вказують на непослідовні визначення й труднощі з вимірюванням.

Чи можна розвинути емоційний інтелект

Коротка відповідь така: результати тестів після навчання зростають, але що саме при цьому змінюється, достеменно невідомо.

Вікторія Маттінглі (Victoria Mattingly) і Курт Крайґер (Kurt Kraiger) 2019 року зібрали 58 досліджень тренінгів емоційного інтелекту. Ефект виявився помірним і майже не залежав ні від статі учасників, ні від того, тестом чи опитувальником вимірювали результат. В опублікованих статтях він був більшим, ніж у дисертаціях; це може означати, що невдалі спроби рідше потрапляють до друку. Інший метааналіз, Сабіни Годжич (Sabina Hodzic) з колегами 2018 року, охопив 24 дослідження і теж показав помірний ефект, який зберігався при повторному вимірюванні.

Якість цих досліджень, однак, невисока. Психологиня Мойра Міколайчак (Moïra Mikolajczak) з Лувенського католицького університету, яка сама розробляє такі тренінги, розібрала 46 праць про те, чи можна підвищити емоційний інтелект дорослих. Майже в половині не було контрольної групи. Лише у двох контрольна група теж проходила навчання, тільки на іншу тему, а без цього користь тренінгу не відрізнити від користі самих групових занять. У небагатьох добре побудованих дослідженнях показники за опитувальниками зростали в середньому на 12,4 відсотка, а близькі учасників помічали вдвічі меншу зміну — 6,6 відсотка. Зміни трималися щонайменше рік; довше ніхто не перевіряв. Єдине якісне дослідження, де вимірювали ще й результати роботи, впливу на них не знайшло.

Найобережніший тут сам Маєр. «Я не знаю, чи можна підвищити емоційний інтелект, і не думаю, що хтось знає», — сказав він 2015 року. Навчити відповідей на завдання тесту можна, але це ще не означає, що зросла здібність. Водночас він певен, що знання про емоції допомагають людям краще давати собі раду.

Окрема тема — шкільні програми соціально-емоційного навчання (social and emotional learning, SEL), які часто пов'язують з емоційним інтелектом. Джозеф Дурлак (Joseph Durlak) з колегами 2011 року узагальнив 213 таких програм, у яких узяли участь 270 034 учні від дитячого садка до старшої школи. Порівняно з контрольними групами діти краще володіли соціальними й емоційними навичками, а їхня успішність була вищою на 11 процентильних пунктів. Проте успішність вимірювали лише в 16 відсотках досліджень, самі навички — у 32 відсотках, а віддалені наслідки, щонайменше через пів року, — у 15 відсотках. До того ж ці програми вчать набагато ширших речей, ніж чотири вміння з моделі Селовея й Маєра: розв'язувати конфлікти, ставити цілі, ухвалювати рішення. Тож їхній успіх не доводить, що в дітей зріс саме емоційний інтелект.

Як зазвичай розуміють емоційний інтелект — і що тут не так

«EQ важить більше за IQ»

Це гасло з обкладинки, а не висновок досліджень. Метааналізи показують протилежне: звичайний інтелект передбачає успіх у роботі й навчанні краще, а емоційний додає до прогнозу небагато або нічого. Автори терміна такого ніколи не стверджували.

«Успіх на 80 відсотків залежить від емоційного інтелекту»

Ґоулман казав інше: IQ, за його оцінкою, визначає щонайбільше 20 відсотків успіху, а решта припадає на «все інше». Усе інше — це будь-що, крім IQ, а не самий лише емоційний інтелект. Пізніше Ґоулман сам назвав таке прочитання своєї книжки хибним.

«Емоційний інтелект — це доброта й уміння подобатися»

У моделі здібностей це вміння, а не чеснота. Розуміти чужі почуття можна й для того, щоб маніпулювати. Джозеф і Ньюмен згадують дослідження 2011 року, у якому знання про те, як керувати емоціями, були пов'язані не лише з готовністю допомагати, а й зі шкідливою поведінкою щодо інших.

«Тест в інтернеті покаже мій EQ»

Якщо тест складається з тверджень про себе, це опитувальник самооцінки. Він показує, якою людина себе бачить, і значною мірою повторює тести особистості. Єдиного «коефіцієнта EQ», подібного до IQ, не існує: різні тести вимірюють різне і слабко узгоджуються між собою.

«Жінки емоційно розумніші за чоловіків»

Відповідь залежить від способу вимірювання. У тестах здібності жінки в середньому набирають помітно більше балів, ніж чоловіки. В опитувальниках різниці майже немає: чоловіки й жінки оцінюють свої емоційні вміння однаково.

Чого наука поки не знає

• Скільки тут окремих умінь. Частина дослідників вважає, що гілок не чотири, а три: уміння використовувати емоції в мисленні не вдається надійно відокремити від інших.
• Чи переходять знання в поведінку. Наявні тести перевіряють, що людина знає про емоції. Тестів, які показували б, як вона діє у справжній напруженій ситуації, поки немає.
• Що саме змінюють тренінги. Невідомо, чи зростає після них сама здібність, чи тільки результат тесту, і чи тримається ефект довше року.
• Що емоційний інтелект передбачає поза роботою й навчанням. Можливо, він більше важить для задоволення роботою чи кола спілкування, ніж для службових оцінок. Це питання відкрите.

Що з цього випливає на практиці

• Варто питати, про який емоційний інтелект ідеться. Здібність, виміряна завданнями, і самооцінка в опитувальнику — різні речі, навіть якщо називаються однаково.
• Результат опитувальника — це погляд людини на себе. Він може бути корисним для розмови, але не є виміром уміння і не годиться як єдина підстава для рішень про наймання.
• Вчитися розуміти емоції має сенс, але чекати слід помірних змін. Дані про тренінги для дорослих скромні й невисокої якості, про шкільні програми — кращі.
• Низький бал — не вирок і не діагноз. Тест описує результат в одних завданнях в один день, а не людину загалом.