Нарцисизм: риса характеру і розлад

Нарцисизм (narcissism) — це риса особистості: людина переконана у власній винятковості, вважає, що їй належить більше, ніж іншим, і потребує, щоб нею захоплювалися. Словник Американської психологічної асоціації визначає його коротко: надмірна любов до себе або егоцентризм. Як і товариськість чи тривожність, ця риса є в кожного. В одних вона ледь помітна, в інших виражена сильно, і чіткої межі між «нарцисами» та рештою людей немає.

Уявімо двох колег після вдалого проєкту. Обидва задоволені собою. Перший каже: «Добре попрацювали». Другий певен, що все трималося на ньому, перебиває інших, а коли керівниця хвалить когось іще, ображається на цілий день. У першого просто добра думка про себе. У другого до неї додано порівняння: я не просто добрий, я кращий за інших, і всі мають це визнати. Саме це порівняння психологи й називають нарцисизмом.

У цій статті йдеться насамперед про рису, яку вивчають психологія особистості й соціальна психологія. Нарцисичний розлад особистості — окрема клінічна тема, їй присвячено один розділ. Поставити діагноз собі чи комусь іншому ця стаття не допоможе, і нижче пояснено чому.

Від міфу до терміна

Назва походить із давньої оповіді, яку найповніше переказав римський поет Овідій у третій книзі «Метаморфоз». Німфа Ліріопа питає віщуна Тіресія, чи довго житиме її син Нарцис. Той відповідає: довго, якщо не пізнає себе. Вродливий юнак зневажає всіх, хто в нього закохується, серед них і німфу Ехо. Хтось із відкинутих просить богів: нехай і він покохає й не здобуде того, кого любить. Богиня Немесіда чує це прохання. Нарцис нахиляється до джерела напитися, бачить власне відображення й не може від нього відійти, аж доки не згасає. На місці його тіла виростає квітка з білими пелюстками довкола золотої серединки.

У науку це ім'я прийшло наприкінці XIX століття, і спершу воно означало зовсім не рису характеру. Історію терміна переказано в редакторській примітці до англійського видання праці Зиґмунда Фройда (Sigmund Freud) «Про нарцисизм». Британський лікар Гевлок Елліс (Havelock Ellis) 1898 року описав певний психологічний стан як «подібний до Нарциса». Німецький психіатр Пауль Некке (Paul Näcke) 1899 року запровадив слово Narcismus для сексуального відхилення, коли людина ставиться до власного тіла як до тіла коханого. Фройд спершу приписав термін Некке, потім Еллісу, а сам Елліс 1927 року запропонував поділити першість між обома.

Саме Фройд 1914 року зробив нарцисизм широким поняттям. Він припустив, що любов до себе — звичайний етап розвитку, який проходить кожна дитина («первинний нарцисизм»). Батьки, писав він, цю любов підживлюють: дитина для них — «його величність немовля», якому не страшні ні хвороби, ні закони природи. Пізніше психоаналітики Гайнц Когут (Heinz Kohut, 1971) і Отто Кернберґ (Otto Kernberg, 1975) описали нарцисизм у своїх пацієнтів як стійкий склад особистості. Вони шукали його коріння в дитинстві, зокрема в нестачі батьківського тепла. 1980 року нарцисичний розлад особистості з'явився в американській класифікації психічних розладів DSM-III.

Нарцисизм як риса: як його вимірюють

Приблизно тоді ж нарцисизмом зацікавилися дослідники звичайних, здорових людей. 1979 року американські психологи Роберт Раскін (Robert Raskin) і Келвін Голл (Calvin Hall) склали «Опитувальник нарцисичної особистості» (Narcissistic Personality Inventory, NPI). У найуживанішій версії людина читає сорок пар тверджень і в кожній обирає те, яке їй ближче. Що частіше вона обирає «нарцисичний» варіант, то вищий бал. 1988 року Раскін і Говард Террі (Howard Terry) проаналізували відповіді 1018 людей і знайшли в опитувальнику сім складників: владність, потяг показувати себе, відчуття вищості, марнославство, схильність використовувати інших, певність, що тобі всі винні, і самодостатність.

NPI створили для досліджень, а не для діагностики. Він показує, наскільки риса виражена порівняно з іншими людьми, і не має порога, за яким починається «нарцис». Майже всі результати, про які йдеться далі, отримано саме цим опитувальником, і це важливо пам'ятати: вони описують звичайних студентів і працівників, а не пацієнтів.

Грандіозний і вразливий нарцисизм

Доволі швидко з'ясувалося, що різні тести нарцисизму погано узгоджуються між собою. 1991 року психолог Пол Вінк (Paul Wink) у статті «Два обличчя нарцисизму» показав чому: вони вимірюють дві різні речі. Одну він назвав грандіозністю, другу вразливістю. Обидві пов'язані із зарозумілістю, потуранням собі та зневагою до інших. Але грандіозний нарцисизм поєднується з екстраверсією, самовпевненістю, потягом бути на видноті й агресивністю, а вразливий — із замкненістю, тривожністю та звичкою боронитися.

Пізніші праці це підтвердили. 2011 року Джошуа Міллер (Joshua Miller) з колегами перевірили три поширені опитувальники на 858 людях і знову отримали два окремі чинники. Спільне в них одне: недоброзичливе, вороже ставлення до людей. У побуті вразливий нарцисизм часто називають прихованим. Людина з такою рисою не хизується. Вона почувається недооціненою, болісно сприймає зауваження і водночас певна, що заслуговує на особливе ставлення. За підрахунками Міллера 2018 року, вразливий нарцисизм майже збігається з нейротизмом, тобто схильністю до тривоги й негативних емоцій, до якої додано недовіру та ворожість. Коли говорять про нарцисизм без уточнень, зазвичай мають на увазі грандіозний.

Захоплення і суперництво

Німецький психолог Мітя Бак (Mitja Back) з колегами запропонував 2013 року розкласти й сам грандіозний нарцисизм на дві стратегії. За їхньою моделлю, людина підтримує високу думку про себе двома шляхами. Перший — «захоплення» (admiration): показувати себе, чарувати, здобувати прихильність. Другий — «суперництво» (rivalry): принижувати інших, щоб не програти порівняння. Перший шлях приносить симпатію, другий — конфлікти. Автори перевірили модель у семи дослідженнях і показали, що ці дві шкали передбачають поведінку краще за сумарний бал NPI.

«Темна тріада»

2002 року канадські психологи Делрой Полгус (Delroy Paulhus) і Кевін Вільямс (Kevin Williams) об'єднали нарцисизм із двома іншими рисами: макіавеллізмом (схильністю маніпулювати людьми) і психопатією в її неклінічній формі (холодністю та імпульсивністю). Трійку вони назвали «темною тріадою». У вибірці з 245 студентів ці риси були пов'язані між собою, з кореляціями від 0,25 до 0,50, але не зливалися в одну. З п'яти широких рис особистості, які називають «Великою п'ятіркою» (про них ідеться у статті про темперамент), спільною для всіх трьох виявилася лише низька доброзичливість. Нарцисизм вирізнявся ще й вищою екстраверсією та схильністю переоцінювати власні знання.

Що показують дослідження

Перше враження і те, що буває потім

Люди з високим нарцисизмом зазвичай подобаються з першого погляду. 2010 року Бак і його колеги попросили 73 першокурсників коротко відрекомендуватися перед групою, а потім оцінити одне одного. Студенти з вищим балом нарцисизму сподобалися більше. Найпривабливішими на перший погляд виявилися саме ті складники риси, які найбільше шкодять у тривалих стосунках: схильність використовувати інших і певність у власних привілеях. Автори пояснили це тим, що видно одразу: виразною мімікою, впевненою мовою, дбайливо дібраним одягом.

Далі картина змінюється. Ще 1998 року Полгус спостерігав за групами з чотирьох — шести учасників, які сім разів збиралися на двадцятихвилинні обговорення. Після першої зустрічі людей, схильних себе звеличувати, вважали приємними, врівноваженими й здібними. Після сьомої ті самі учасники оцінювали їх негативно. 2015 року група Бака повторила це на 311 людях, записуючи зустрічі на відео. Прихильність спадала, бо привабливий бік, упевненість і виразність, важив дедалі менше, а зарозумілість і агресивність помічали дедалі частіше.

Лідерство

2015 року Емілі Ґріхальва (Emily Grijalva) з колегами звела докупи дослідження про нарцисизм і керівні посади. Такі зведення називають метааналізами. Люди з вищим нарцисизмом справді частіше висуваються в лідери. Автори пояснюють це екстраверсією, яка зазвичай супроводжує цю рису. Проте кращими керівниками такі люди не є: оцінки начальників, підлеглих і колег із нарцисизмом не пов'язані. Високо оцінюють своє керівництво лише вони самі. Автори також помітили, що найкращі оцінки отримували керівники із середнім, а не з низьким чи високим рівнем риси.

Агресія

1998 року Бред Бушман (Brad Bushman) і Рой Баумайстер (Roy Baumeister) перевірили поширену думку, що агресивними людей робить низька самооцінка. У двох дослідах учасники могли покарати людину, яка їх образила або похвалила, чи когось стороннього. Самооцінка нічого не передбачала. Найагресивнішими були люди з високим нарцисизмом, і лише щодо того, хто їх образив. Автори назвали це «загроженим самолюбством» (threatened egotism).

2021 року Софі К'єрвік (Sophie Kjærvik) і Бушман зібрали 437 досліджень із 123 043 учасниками. Кореляція нарцисизму з агресією становила 0,26: після провокації 0,29, без неї 0,12. Зв'язок простежувався в чоловіків і жінок, у різному віці, для грандіозного й для вразливого нарцисизму. Тут важливі обидві половини результату. Зв'язок надійний, але помірний: знаючи бал нарцисизму, поведінку конкретної людини передбачити не можна.

Стосунки

Кіт Кемпбелл (W. Keith Campbell) з колегами в п'яти дослідженнях 2002 року з'ясовував, як нарцисизм позначається на коханні. Люди з вищими балами частіше ставилися до стосунків як до гри: менше прив'язувалися, тримали партнера на відстані й охочіше придивлялися до інших. Автори пов'язали це з потребою у владі й незалежності. Самозвіти збіглися з розповідями теперішніх і колишніх партнерів. Сама по собі висока самооцінка такого візерунка не давала: вона була пов'язана з пристрасним коханням.

Звідки береться нарцисизм

Частково з генів, як і інші риси. У дослідженні 304 пар близнюків із Пекіна (2014) спадковістю пояснювалося 23% відмінностей у грандіозності й 35% у певності, що тобі всі винні. Решту здебільшого давало те середовище, яке в кожного з близнюків своє.

Про роль виховання довго сперечалися дві теорії. Психоаналітична, від Когута й Кернберґа, вважала, що дитина підносить себе на п'єдестал, коли батькам бракує тепла. Теорія соціального научіння стверджувала протилежне: нарцисизм виростає з перехвалювання, коли батьки вважають дитину винятковішою за інших. 2015 року нідерландський психолог Едді Брюммельман (Eddie Brummelman) з колегами перевірив обидві. Півтора року дослідники стежили за 565 дітьми віком від 7 до 11 років та їхніми батьками й опитували їх чотири рази з інтервалом у пів року. Нарцисизм дитини зростав там, де батьки погоджувалися з твердженнями на кшталт «моя дитина особливіша за інших дітей». Нестача тепла його не передбачала. Тепло передбачало інше — здорову самооцінку.

Автори самі наголошують, що зв'язок був скромний і що перехвалювання — не єдине джерело риси. До того ж це спостереження, а не експеримент, і проведено його в одній країні.

Нарцисизм змінюється з віком. 2024 року Ульріх Орт (Ulrich Orth) з колегами узагальнив 51 тривале дослідження з 37 247 учасниками. Від 8 до 77 років нарцисизм у середньому знижується, причому всі його складники. Водночас порядок між людьми доволі сталий: хто в молодості був нарцисичніший за ровесників, той здебільшого лишається таким і згодом, хоча сама риса в нього слабшає.

Чи стає нарцисів більше

2008 року психологиня Джин Твенґе (Jean Twenge) з колегами порівняла 85 вибірок американських студентів, які заповнювали NPI від 1979 до 2006 року, разом 16 475 людей. Середній бал зростав: від 1982 року він піднявся на третину стандартного відхилення. Наступного року Твенґе і Кемпбелл видали книжку «Епідемія нарцисизму», і вислів розійшовся світом.

Того ж 2008 року інша група проаналізувала дані 26 867 студентів від 1980-х до 2007 року і зростання не знайшла. А 2017 року Еуніке Ветцель (Eunike Wetzel) з колегами перевірила те, чого раніше не перевіряли: чи однаково різні покоління розуміють запитання опитувальника. Виявилося, що не всі. З поправкою на це у понад 60 тисяч студентів трьох поколінь нарцисизм від 1990-х до 2010-х не зріс, а трохи знизився. Стаття називається «Епідемія нарцисизму померла; хай живе епідемія нарцисизму». Схожа суперечка точиться довкола того, чи молодь утрачає емпатію.

Часто кажуть, що нарцисами людей роблять соцмережі. 2018 року Джессіка Маккейн (Jessica McCain) і Кемпбелл звели 62 вибірки з 13 430 учасниками. Грандіозний нарцисизм був слабко пов'язаний із часом у соцмережах (кореляція 0,11), кількістю селфі (0,14), частотою дописів (0,18) і кількістю друзів (0,20). Для вразливого нарцисизму надійного зв'язку не знайшли. Другий метааналіз того самого року дав близьку оцінку: 0,17. Усі ці дослідження одномоментні. Вони не показують, чи соцмережі посилюють нарцисизм, чи нарцисичніші люди просто активніше ними користуються.

Нарцисичний розлад особистості

Нарцисичний розлад особистості (narcissistic personality disorder) — це психіатричний діагноз. За американською класифікацією DSM-5-TR, як її викладає довідник MSD для лікарів, ідеться про стійке поєднання грандіозності, потреби в захопленні й браку емпатії, яке складається до початку дорослого життя. Від риси він відрізняється не кількістю «нарцисичних» учинків, а тим, що це поєднання негнучке, охоплює майже всі сфери життя й відчутно шкодить самій людині чи її стосункам.

У Міжнародній класифікації хвороб, якою користуються і в Україні, окремого нарцисичного розладу немає. У МКХ-10 його можна було позначити лише серед «інших» розладів особистості. Чинна МКХ-11 від окремих типів відмовилася взагалі. Як пояснюють Бо Бах (Bo Bach) і Майкл Ферст (Michael First), лікар визначає один діагноз, розлад особистості, і його тяжкість, а потім може вказати провідні риси. Грандіозність, певність у власних привілеях і очікування захоплення належать там до риси «дисоціальність».

Оцінки поширеності дуже різняться. У найбільшому опитуванні в США (34 653 дорослих, 2004–2005 роки) ознаки розладу впродовж життя мали 6,2% людей: 7,7% чоловіків і 4,8% жінок. Раніші дослідження давали від 0 до 14,7%. Довідник MSD наводить медіану з п'яти досліджень, 1,6%, а огляд у виданні Psychiatric Times називає 1–2%. Розкид пояснюють різними критеріями й способами опитування.

Діагноз ставить лише фахівець, психіатр, після обстеження: розмови, вивчення історії життя, часто кількох зустрічей. Він має відрізнити розлад особистості від інших станів, які зовні бувають схожі. Заочно, за розповіддю третьої особи, статтею чи тестом з інтернету, цього зробити не можна. Тому «діагностувати» партнера, матір чи начальника не варто. Якщо чиясь поведінка вас кривдить, звернутися по підтримку до психолога можна й без чужого діагнозу.

Як зазвичай розуміють нарцисизм — і що тут не так

«Усі нарциси таємно ненавидять себе»

Це переказ давньої психоаналітичної гіпотези, яку дослідники називають «моделлю маски»: показна велич прикриває глибоке відчуття нікчемності. Дані її не підтверджують. Зведення 11 вибірок (4711 людей) 2018 року показало, що грандіозний нарцисизм пов'язаний із самооцінкою помірно і в прямому напрямку: кореляція 0,28. Приховану, неусвідомлювану самооцінку намагаються виміряти непрямими тестами, і з нарцисизмом вона, за тим самим оглядом, або не пов'язана, або пов'язана дуже слабко. У нідерландському дослідженні 2016 року пацієнти з нарцисичним розладом не відрізнялися ні явною, ні прихованою самооцінкою від здорових людей і від пацієнтів з іншими розладами особистості. Низька самооцінка справді властива вразливому нарцисизму, але там вона не таємна: людина сама про неї каже.

«Нарцис — це абʼюзер»

Нарцисизм підвищує ймовірність агресії, особливо у відповідь на образу. Але кореляція 0,26 означає, що більшість відмінностей між людьми в агресивності з нарцисизмом не пов'язана. Більшість людей із високими балами нікого не кривдить, а кривдниками стають і люди без цієї риси. Насильство визначають за вчинками, а не за рисами характеру того, хто його чинить.

«Нарциси не змінюються»

Метааналіз Орта показує протилежне: з віком нарцисизм у середньому слабшає. Автори американського опитування про поширеність розладу теж зауважили, що він найчастіший у молодих дорослих і, можливо, не такий сталий, як вважали раніше. Це не означає, що конкретна людина зміниться, якщо на неї зачекати. Але й вироку «назавжди» дані не дають.

«Нарцисична мати», «нарцисичний партнер», «нарцисичний начальник»

В інтернеті склався цілий жанр порад, як розпізнати нарциса серед близьких. Автори огляду в Psychiatric Times зауважують, що через такі матеріали розлад здається значно поширенішим, ніж є, а саме слово стало лайкою. Ним називають і звичайну впевненість у собі, і зовсім інші труднощі. Поняття роздулося: «нарцисом» може виявитися кожен, хто повівся егоїстично. Від цього програють усі. Людина, якій справді погано у стосунках, отримує ярлик для іншого замість допомоги для себе. А люди зі справжнім розладом — зайве упередження.

«Нарцисизм — це просто дуже висока самооцінка»

Це різні речі. Самооцінка відповідає на запитання «чи я добрий», нарцисизм — «чи я кращий за інших». У зведенні 2018 року висока самооцінка була пов'язана з душевним здоров'ям і не пов'язана з ворожістю, а нарцисизм — із черствістю та зверхністю. У дослідженні Брюммельмана вони мали й різне коріння: самооцінку живило батьківське тепло, нарцисизм — перехвалювання.

Що з цього випливає на практиці

• Риса не є діагнозом. Слова «нарцисизм» і «нарцисичний розлад особистості» описують різні речі. Перше стосується кожного, друге — небагатьох, і вирішує це лікар.
• Тест з інтернету нічого не діагностує. Навіть науковий опитувальник NPI показує лише, чи вищий у вас бал, ніж у середньому в інших.
• Перше враження оманливе в обидва боки. Упевненість і чарівність на співбесіді чи першому побаченні мало кажуть про те, як людина поводитиметься за пів року. Як люди загалом переоцінюють власні вміння, розповідає стаття про ефект Даннінга — Крюґера.
• Дітям потрібне тепло, а не п'єдестал. За даними Брюммельмана, «я тебе люблю» підтримує самооцінку, а «ти особливіший за інших» — нарцисизм. Це одне дослідження, але обережний висновок із нього зробити можна.
• Оцінюйте вчинки, а не ярлик. Щоб вирішити, чи влаштовують вас стосунки, не треба знати, чи є в людини «нарцисизм». Досить бачити, як вона з вами поводиться.