Головне коротко
- Емоція — це не лише переживання: до неї належать зміни в тілі, вираз обличчя й голосу та готовність діяти. Настрій слабший, триваліший і не має конкретної причини.
- Емоції швидко готують тіло до дії й повідомляють іншим, що з нами відбувається; тому «поганих» емоцій немає, хоч є неприємні.
- Класичні теорії сперечаються, що первинне: реакція тіла, переживання чи оцінка події. Двофакторна теорія Шахтера і Сінґера в головних пунктах підтвердилася слабо.
- Перелік із шести-семи «базових емоцій», однакових у всіх культурах, спирається на досліди Пола Екмана 1960–1970-х років; новіші дослідження показують, що вираз обличчя залежить від культури й ситуації значно більше.
- «Мигдалина — центр страху» і «усміхнися — і повеселішаєш» — спрощення: мигдалина запускає захисні реакції, а не саме переживання, а вплив міміки на настрій є, але дуже малий.
Емоція (emotion) — це відповідь людини на подію, яка для неї щось важить. Словник Американської психологічної асоціації описує її як складну реакцію, що охоплює переживання, поведінку й тілесні зміни. Яка саме емоція виникне, залежить від значення події: загроза зазвичай викликає страх, чужий осуд — сором.
Ця стаття — путівник розділом «Емоції і мотивація». Вона коротко показує головні поняття, теорії, імена й суперечки. Подробиці — в окремих статтях, на які тут є посилання.
Емоція, почуття, настрій, афект
У побуті ці слова вживають як синоніми, у психології їх розрізняють. За підручником OpenStax, емоція порівняно сильна й прив'язана до конкретної події. Настрій слабший, триває довше й не має ясної причини: людина може й не помічати, що він у неї поганий.
Із двома іншими словами складніше, бо українська й англомовна традиції вживають їх по-різному. В англомовній психології афект (affect) — найширше поняття, будь-яке переживання від страждання до захвату; емоції й настрої є його різновидами. А feeling означає внутрішній, суб'єктивний бік емоції: те, як вона переживається. В українських підручниках афектом називають короткий бурхливий спалах, коли людина майже не володіє собою, а почуттями — стійке ставлення до когось або чогось: любов, гордість, ненависть. Так ці слова пояснює, наприклад, посібник із загальної психології Львівського університету.
З чого складається емоція
Страх перед собакою, що кинувся назустріч, — це кілька речей водночас. Є переживання: «мені страшно». Є реакція тіла: серце б'ється частіше, м'язи напружуються. Є вираз: змінюються обличчя, голос, постава. І є спонука до дії: відскочити, завмерти, закричати. Підручники додають п'ятий складник — оцінку події («це небезпечно»), хоча в якому порядку все це відбувається, науковці сперечаються вже півтора століття.
Навіщо потрібні емоції
Перший розгорнуту відповідь дав Чарльз Дарвін (Charles Darwin) у книжці «Вираження емоцій у людини і тварин» (The Expression of the Emotions in Man and Animals, 1872). Він вважав вирази обличчя й тіла спадком еволюції, спільним для людей і тварин. Щоб перевірити, чи однакові вони в різних народів, Дарвін 1867 року розіслав місіонерам і мандрівникам перелік запитань і отримав тридцять шість відповідей. Книжка стала й однією з перших наукових праць, ілюстрованих фотографіями.
Сучасний функціональний погляд продовжує цю думку. За відкритим підручником Noba, емоції виконують щонайменше дві роботи. Перша — швидко готувати тіло до дії, коли немає часу зважувати: під час страху пришвидшується дихання, а кров приливає до ніг. Друга — повідомляти іншим, що з нами відбувається. У відомому досліді 1985 року немовлят клали перед скляною підлогою, під якою було видно «урвище». Коли мати на тому боці зображала страх, не поповзла жодна дитина; коли радість — близько трьох чвертей.
Чотири класичні теорії емоцій
Здоровий глузд каже: ми побачили ведмедя, злякалися й побігли. 1884 року американський психолог Вільям Джеймс (William James) у статті «Що таке емоція?» перевернув цей порядок: тілесні зміни йдуть одразу за сприйняттям події, а емоція — це наше відчуття цих змін. Ми «засмучені, бо плачемо, розгнівані, бо б'ємо, налякані, бо тремтимо». Схожу думку тоді ж висловив данський лікар Карл Ланґе (Carl Lange), тому теорію називають теорією Джеймса — Ланґе.
Фізіолог Волтер Кеннон (Walter Cannon) у 1920-х роках заперечив: тіло реагує надто повільно й одноманітно, щоб із його сигналів можна було відрізнити страх від гніву. За теорією Кеннона — Барда, реакція тіла і переживання виникають одночасно й незалежно одне від одного.
Стенлі Шахтер (Stanley Schachter) і Джером Сінґер (Jerome Singer) 1962 року запропонували двофакторну теорію: емоція — це збудження тіла плюс пояснення, яке людина йому дає. У їхньому досліді чоловікам вводили адреналін. Ті, кого не попередили про дію уколу, частіше «заражалися» настроєм підставного сусіда — веселого або сердитого. Теорія потрапила в усі підручники, але перевірку витримала погано. Огляд 1983 року дійшов висновку, що надійно підтверджено лише одне: стороннє збудження може посилити емоцію, яка вже є. Переконливих доказів, що емоція виникає з «навішування ярлика» на незрозуміле збудження, не знайшлося.
Теорії оцінки, найвідоміша з яких належить Річардові Лазарусу (Richard Lazarus), ставлять на перше місце значення події. Ми спершу оцінюємо, часто миттєво й несвідомо, чим подія нам загрожує або що обіцяє, і вже від цієї оцінки залежить емоція. Тому одна й та сама новина одного лякає, а другого тішить.
Базові емоції: чи однакові вони в усіх людей
Найвідоміша відповідь належить американському психологові Полу Екману (Paul Ekman). Наприкінці 1960-х років він із колегами поїхав до народу форе в Папуа — Новій Гвінеї, який майже не мав контактів із зовнішнім світом. Людям розповідали коротку історію («у нього померла дитина») й просили вибрати з трьох фотографій обличчя, яке їй відповідає. У досліді 1971 року взяли участь 189 дорослих і 130 дітей, і здебільшого вони вибирали те саме обличчя, що й американці. Звідси пішов перелік шести базових емоцій: радість, смуток, гнів, страх, відраза, подив. Пізніше Екман додав до них зневагу.
Цей висновок оскаржують уже тридцять років. 1994 року Джеймс Рассел (James Russell) переглянув міжкультурні досліди й показав, що результат великою мірою залежить від методу: учасникам давали готовий короткий список відповідей і постановочні фотографії. Коли метод змінюють, збіг слабшає.
2014 року Марія Ґендрон (Maria Gendron) з колегами попросила скотарів народу гімба з північного заходу Намібії просто розкласти на купки 36 фотографій облич. Американці в Бостоні виокремили усміхнені, насуплені, налякані й нейтральні обличчя. Гімба поклали разом усміхнені й окремо обличчя з широко розплющеними очима, але окремих купок для гніву, смутку й відрази в них не вийшло. Свої купки вони описували здебільшого діями («сміється», «дивиться»), а не станами.
2019 року п'ятеро дослідників на чолі з Лізою Фельдман Барретт (Lisa Feldman Barrett) надрукували великий огляд у журналі Psychological Science in the Public Interest. Їхній висновок: люди справді усміхаються від радості й хмуряться від гніву частіше, ніж це було б випадково, але ненабагато. За узагальненням 76 досліджень, «належний» вираз з'являвся на обличчі в середньому у 22% емоційних епізодів. Те саме обличчя може означати різні емоції або не означати жодної.
Сама Барретт обстоює теорію конструювання емоцій: готових «програм» страху чи гніву в мозку немає. Мозок щоразу тлумачить сигнали тіла й обставини за допомогою понять, засвоєних у своїй культурі, і так «збирає» емоцію. Прихильники базових емоцій із цим не згодні, і суперечка триває.
Популярне «колесо емоцій» запропонував 1980 року Роберт Плутчик (Robert Plutchik). На ньому вісім емоцій розставлено протилежними парами (радість — смуток, страх — гнів), а відтінки показують силу. Це зручний словник для розмови про переживання, але теоретична схема, а не виміряний факт: число вісім із дослідів не випливає.
Мозок і обличчя: два популярні спрощення
«Мигдалина — центр страху». Мигдалеподібне тіло (amygdala) справді бере участь у реакції на загрозу. Проте нейронауковець Джозеф ЛеДу (Joseph LeDoux), з чиїх дослідів ця формула виросла, 2015 року написав статтю з назвою «Мигдалина — не центр страху в мозку». За ЛеДу, мигдалина виявляє загрозу й запускає захисні реакції тіла — завмирання, серцебиття. Свідоме переживання страху виникає за участі кори, і люди з ушкодженою мигдалиною можуть його відчувати. До того ж мигдалина оцінює важливість їжі, сексу й наркотиків. Так само застаріла «лімбічна система» як єдиний «емоційний мозок»: огляд 2015 року називає це поняття віджилим, бо структури, які до неї зараховують, роблять різну роботу. Схоже спрощення розібрано у статті про дофамін, який не є «гормоном задоволення».
«Усміхнися — і повеселішаєш». Гіпотеза лицьового зворотного зв'язку продовжує думку Джеймса: вираз обличчя впливає на переживання. 1988 року Фріц Штрак (Fritz Strack) із колегами просив людей тримати ручку зубами (виходить подоба усмішки) або губами й оцінювати карикатури. З «усмішкою» вони здавалися смішнішими на 0,82 бала за десятибальною шкалою. 2016 року сімнадцять лабораторій повторили дослід і отримали різницю 0,03 бала, тобто нуль. 2022 року велика спільна перевірка (3878 людей із 19 країн) уточнила: якщо свідомо всміхнутися або повторити чужу усмішку, відчуття радості трохи посилюється, приблизно як від приємної картинки. З ручкою результат лишився непевним.
Як зазвичай розуміють емоції — і що тут не так
«Є хороші й погані емоції»
Є приємні й неприємні. Але страх береже від небезпеки, відраза — від зіпсованої їжі, а гнів сигналить, що порушено наші межі. Шкодити може не сама емоція, а її надмірна сила чи тривалість або те, що людина під її впливом робить.
«Емоції заважають розумові»
Нейролог Антоніо Дамасіо (Antonio Damasio) описав пацієнтів з ушкодженням нижньої внутрішньої частини лобових часток. Інтелект у них був збережений, а от рішення в житті вони ухвалювали погано: у досліді 1994 року такі пацієнти зважали тільки на найближчу вигоду й не бачили наслідків. Дамасіо пояснив це так: емоційні сигнали тіла заздалегідь позначають варіанти як небезпечні або вигідні, і без них міркування буксує. Найвідомішим його прикладом став Фінеас Гейдж, хоча чимало подробиць цієї історії не підтверджено.
«Емоції треба стримувати»
Психолог Джеймс Ґросс (James Gross) порівняв два способи регуляції. Переоцінка — це спроба інакше поглянути на ситуацію ще до того, як емоція розгорнулася. Придушення — це спроба не показувати того, що вже відчуваєш. За його оглядом 2002 року, переоцінка послаблює і переживання, і його вияви. Придушення ховає лише вияви: саме переживання не слабшає, тіло реагує сильніше, а пам'ять про подію гіршає.
Куди далі
- Емоційний інтелект — чи можна виміряти вміння розуміти емоції й чи справді воно важить більше за IQ.
- Емпатія — як ми відгукуємося на чужі емоції і де межі співпереживання.
- Дофамін — що в мозку стоїть за «хочу» і чим воно відрізняється від «подобається».
- Піраміда потреб Маслоу — найвідоміша теорія мотивації та її критика.
- Прокрастинація — чому ми зволікаємо і як це пов'язано з настроєм.
- Випадок Фінеаса Гейджа — що насправді відомо про людину, з якої почалася розмова про лобові частки й емоції.
Джерела
- James, W. (1884). What is an emotion? Mind, 9, 188–205
- Darwin, C. (1872). The expression of the emotions in man and animals. John Murray — текст за Project Gutenberg; прочитано вступ і розділ VIII
- Barrett, L. F., Adolphs, R., Marsella, S., Martinez, A. M., & Pollak, S. D. (2019). Emotional expressions reconsidered: Challenges to inferring emotion from human facial movements. Psychological Science in the Public Interest, 20(1), 1–68
- Gendron, M., Roberson, D., van der Vyver, J. M., & Barrett, L. F. (2014). Perceptions of emotion from facial expressions are not culturally universal: Evidence from a remote culture. Emotion, 14(2), 251–262
- Barrett, L. F. (2017). The theory of constructed emotion: An active inference account of interoception and categorization. Social Cognitive and Affective Neuroscience, 12(1) — прочитано першу третину
- Russell, J. A. (1994). Is there universal recognition of emotion from facial expression? A review of the cross-cultural studies. Psychological Bulletin, 115(1), 102–141 — прочитано анотацію
- Ekman, P., & Friesen, W. V. (1971). Constants across cultures in the face and emotion. Journal of Personality and Social Psychology, 17(2), 124–129 — прочитано анотацію; про дослідження: Barrett та ін. (2019)
- Ekman, P., Sorenson, E. R., & Friesen, W. V. (1969). Pan-cultural elements in facial displays of emotion. Science, 164(3875), 86–88 — прочитано анотацію
- Paul Ekman Group. Universal emotions
- Reisenzein, R. (1983). The Schachter theory of emotion: Two decades later. Psychological Bulletin, 94(2), 239–264 — прочитано анотацію
- Schachter, S., & Singer, J. E. (1962). Cognitive, social, and physiological determinants of emotional state. Psychological Review, 69(5), 379–399 — не читав; про дослідження: OpenStax, розд. 10.4; Reisenzein (1983)
- LeDoux, J. (2015). The amygdala is NOT the brain’s fear center. Psychology Today, 10 серпня
- LeDoux, J. E. (2014). Coming to terms with fear. Proceedings of the National Academy of Sciences, 111(8), 2871–2878 — прочитано анотацію
- Rolls, E. T. (2015). Limbic systems for emotion and for memory, but no single limbic system. Cortex, 62, 119–157 — прочитано анотацію
- Strack, F., Martin, L. L., & Stepper, S. (1988). Inhibiting and facilitating conditions of the human smile: A nonobtrusive test of the facial feedback hypothesis. Journal of Personality and Social Psychology, 54(5), 768–777 — прочитано анотацію
- Wagenmakers, E.-J., та ін. (2016). Registered replication report: Strack, Martin, & Stepper (1988). Perspectives on Psychological Science, 11(6), 917–928 — прочитано анотацію
- Coles, N. A., March, D. S., Marmolejo-Ramos, F., Larsen, J. T., Arinze, N. C., Ndukaihe, I. L. G., та ін. (2022). A multi-lab test of the facial feedback hypothesis by the Many Smiles Collaboration. Nature Human Behaviour, 6(12), 1731–1742 — прочитано анотації статті та препринта
- Gross, J. J. (2002). Emotion regulation: Affective, cognitive, and social consequences. Psychophysiology, 39(3), 281–291 — прочитано анотацію
- Bechara, A., Damasio, A. R., Damasio, H., & Anderson, S. W. (1994). Insensitivity to future consequences following damage to human prefrontal cortex. Cognition, 50(1–3), 7–15 — прочитано анотацію
- Damasio, A. R. (1996). The somatic marker hypothesis and the possible functions of the prefrontal cortex. Philosophical Transactions of the Royal Society B, 351(1346), 1413–1420 — прочитано анотацію
- Spielman, R. M., Jenkins, W. J., & Lovett, M. D. (2020). Psychology 2e. OpenStax, розд. 10.4 Emotion
- Hwang, H., & Matsumoto, D. Functions of emotions. In R. Biswas-Diener & E. Diener (Eds.), Noba textbook series: Psychology. DEF publishers
- American Psychological Association. Emotion; Affect; Feeling; Mood. APA Dictionary of Psychology
- Колобич, О. (2018). Загальна психологія: навчально-методичний посібник. Педагогічний коледж Львівського національного університету імені Івана Франка — розділ про емоції та почуття
- Plutchik, R. (2001). The nature of emotions. American Scientist, 89(4), 344–350 — не читав (сайт журналу закритий для автоматичного читання); про модель: Six Seconds, Plutchik’s wheel of emotions
- Lazarus, R. S. (1991). Progress on a cognitive-motivational-relational theory of emotion. American Psychologist, 46(8), 819–834 — прочитано анотацію; про теорію: OpenStax, розд. 10.4
- Cannon, W. B. (1927). The James-Lange theory of emotions: A critical examination and an alternative theory. American Journal of Psychology, 39(1/4), с. 106 і далі — не читав; про теорію: OpenStax, розд. 10.4